Слава Ісусу Христу! Дорогі Брати і Сестри, Рік тому, коли починався Великий Піст, світ вразила нечувана пандемія. Нечувана, не стільки через високу смертність чи масштаб недуги, а через те, як вона вплинула глобальну свідомість. Ми раптом усвідомили, що це стосується усіх, і ми це переживаємо разом. У одну мить весь світ отримав урок смирення. Наше відчуття контролю, пиха сучасних технологій, легковажний пошук задоволення відступили перед реальністю та таїною життя і смерті. Наша Митрополія зазнала значних втрат. Через три тижні після початку карантину у Страсний Тиждень, програвши бій з коронавірусом, упокоївся митрополит-емерит Стефан Сулик. Протягом року вірус забирав священників, монахинь та багато парафіян —серед них наші бабусі і дідусі, батьки, брати і сестри, діти, родичі і друзі. Хвороба нас усмирила, підкорила. Багато з нас почуваються збентежено, самотньо, пригнічено. Тому важливо чути слова Апостола Павло, який каже, щоб ми “не сумували, як інші, що не мають надії” (1 Сол. 4,13). І справді, багато хто протягом цього року зумів розпізнати справжні дари: ми заново усвідомили цінність родини, відчули внутрішній спокій, джерелом якого є правдиве смирення, спокій, який приходить вкупі з відчуттям Господньої присутності і проводу у час труднощів. Протягом минулого року ми досвідчили найкращі людські риси: героїчні вчинки правдивої солідарності, приклади натхненної взаємодопомоги, опіку медиків, що ризикували своїм життям, віддану працю медичних капеланів, служіння тих, хто став на першій лінії боротьби з вірусом. Ми пристосували наші богослужіння так, щоб і духовенство, і вірні почувалися в безпеці. Ми відкрили нові способи проповідувати і навчати, відвідувати хворих та замкнених у своїх домівках, допомагати бідним, підтримувати вагітних жінок, що опинилися у складних життєвих обставинах тощо. Стільки всього змушує нас замислитися і чудуватися, благодарити і віддавати хвалу! Минулорічний Великий Піст певним чином давав відчуття давніх часів. Кажуть, що у до модерну еру в Україні та в інших християнських країнах під час Великого Посту суспільне життя замовкало. Все і всі затихали. Люди і родини зосереджувалися на собі, роздумуючи про своє життя у світлі Євангелія, а не осуджуючи інших. Громади міст і сіл та й навіть цілі народи разом жили духом покаяння: визнавали та каялися у переступах, насильстві та жадібності, обманах та зрадах, особистих та спільнотних гріхах. І справді, минулорічний піст ми прожили без вечірок та безцільного тиняння між розвагами. Ми були вдома. Не в змозі приймати гостей, ми мали можливість прийняти Господа у наше життя та пригадати самим собі та й іншим, що кожен дім покликаний бути домашньою Церквою — місцем, де ми зростаємо у вірі, молитві і турботі одне про одного. Врешті, наш дім — це щось значно більше, аніж місце на землі. Це духовна, моральна реальність. Ми вдома, коли ми з Господом, який запрошує нас “прийти і подивитися” і бути з Ним (пор Ів. 1,35-39). Наш дім там, де ми працюємо і служимо, де можемо бути даром для інших, бути собою, де ми справді почуваємося прийнятими і на своєму місці, а не несемося і надимаємося. Ми вдома, коли сповняємо своє покликання, слідуємо Божій волі. Ми вдома, коли наші думки, слова і дії чисті, коли ми терпеливі, добрі та лагідні як сам Господь у ставленні до нас. Протягом цьогорічного Великого Посту будуймо на фундаменті того, що ми разом пережили минулого року. Ми на шляху додому. Прецінний, але такий крихкий дар нашого життя є паломництвом, покаянням, щоб у глибокому смиренні ми були достойними віри, яку Бог дарував кожному з нас. Нехай нас провадить давня великопостна молитва святого Єфрема: Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, властолюб’я і пустомовства віджени від мене. Духа чистоти, покори, терпеливости й любови даруй мені, слузі твоєму. Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки вічні. Амінь. Молитва святого Єфрема стисло висловлює всі духовні стремління чотиридесятниці, яка веде нас до пасхальної перемоги, звитяги Спасителя над нашим соромом, страхом і самою смертю. Нехай це буде наша особиста і спільнотна молитва у час, коли ми припадаємо до стіп милосердного Бога, впевнені у Його любові і гостинності. Протягом нашого пасхального паломництва пригадаймо як йшли за Ісусом апостоли. Для них дім був не місцем, а Особою. Тою Особою, що сьогодні кличе “Покайтесь, бо Небесне Царство близько” (Мт. 4,17) Молимося з вами і за вас! Христос посеред нас! Є і буде!
+Борис (автор) Архиєпископ Філадельфійський Митрополит Української Католицької Церкви у США
+Павло Єпископ Стемфордської єпархії
+Венедикт Єпископ Чиказькоїєпархіїсвятого Миколая
+Богдан Єпископ Пармської єпархії святого Йосафата
+Андрій Єпископ-Помічник Філадельфійськии
Коментування заборонене.